Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Маринченка В.Л., суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) до публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» (далі - Товариство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року Фонд звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Товариства адміністративно-господарські санкції у розмірі 816 710 грн 68 коп. за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 816 грн 71 коп.

На обґрунтування позову Фонд зазначив, що Товариство не виконало вимоги статей 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-ХІІ), а саме не забезпечило у 2014 році працевлаштування інвалідів у кількості 23 осіб та не сплатило самостійно адміністративно-господарські санкції.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 1 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року, позов задовольнив.

Ухвалою від 22 грудня 2015 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою Товариства на рішення судів попередніх інстанцій.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Товариство, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статей 18, 18-1, 19, 20 Закону № 875-ХІІ, просить скасувати всі ухвалені судові рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування заяви Товариство послалося на постанову Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2015 року (№ К/800/21567/15) і ухвалу цього ж суду від 26 листопада 2015 року (№ К/800/16120/15).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 грудня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року про задоволення позову.

Отже, задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який зазначив, що Товариство не здійснило заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 23 робочих місця та заходів щодо інформування державної служби зайнятості про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, передбачених частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ, чим позбавило вказані органи можливості виконати свій обов'язок стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів, а тому відповідач повинен нести відповідальність за допущене у сфері господарювання правопорушення.

Натомість у рішеннях, наданих на обґрунтування заяви, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів і він не може бути притягнутий до відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштовуватися. Крім того, Вищий адміністративний суд України зазначив, що норма щодо щомісячної подачі звітів про наявність вільних робочих місць, встановлена Законом України від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ «Про зайнятість населення», втратила чинність з 1 січня 2013 року, коли набрав чинності новий Закон України від 5 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення».

Отже, ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень стало наслідком встановлення різних обставин справ, тому підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький